«Того, хто не знав гріха, Він за нас учинив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в Ньому».
Перед цим словом є пов’язані з ним вірші, починаючи з 14-ого вірша: «Бо любов до Христа спонукує нас до цієї думки: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. А Він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для Того, хто за них умер і воскрес. Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж ми і уявляли собі Христа по-людському, то Його вже тепер так собі не уявляємо. Тому, коли хтось у Христі, той нове створіння. Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас з Собою через Христа і дав нам службу примирення. Бо то Бог у Христі примирив Собою світ, не враховуючи людям їхніх переступів, а нам дав звіщати це слово примирення. Ми ж посли замість Христа, немовби сам Бог напоумляв через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!».
Ісус дійсно не знав гріха, але заради нас взяв на Себе первородний гріх, родовище зла, яке порушило нашу людську природу. Він ніби ототожнив Себе з гріхом, а це з любові до нас, щоб у Ньому ми досягли Божої праведності, тобто оправдання з гріха. Ісус справедливо заплатив за гріх, а ми, які віруємо в Нього і є Йому вірними, віддаємо Йому свої гріхи – найкраще відразу після того, як ми їх вчинили. Акт жалю можемо виразити і жестом – злегка вдарити правою рукою в груди і, наприклад, тричі потиху попросити: «Господи, помилуй!».
Дуже корисно роздумувати над тим, що Ісус витерпів за нас, коли ніби ототожнив Себе з гріхом, тобто взяв на Себе родовище зла, гріх, а також і все зло, яке виходить з цього родовища, тобто з первородного гріха. Для роздумів над цією правдою служить молитва Вервиці або «Сім слів з хреста».
Отож Слово життя, яке ми будемо повторювати впродовж двох тижнів, має нагадувати нам: Ісусе, за мене і за мої гріхи Ти терпів в Гетсиманії, під час бичування, на Хресній дорозі та на хресті, щоб я через Твою жертву здобув Тебе, непорочного Агнця, а тим самим і прощення гріхів, тобто Божу праведність.