«Цим нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюдилось у світі».
Наше життя коротке, воно насправді є лише часом випробування, у якому вирішується наша вічність. Вона буде або щасливою, або нещасливою навіки. Нещасливе майбутнє, тобто вічна загибель, чекає на тих, які через горду невіру відкидають спасіння в Ісусі Христі. У Ньому Бог дав нам найбільший дар – щоб через Нього ми прийняли нову природу! Тому ми повинні відкинути ту природу, яка заражена первородним гріхом і в яку наш людський дух немовби одягнений. Через це було затемнене передусім наше душевне єство, так що розуму важко розпізнавати правду, воля схиляється до зла, а серце наповнене пожадливістю, яка має єдність з духом світу, що штовхає людство до зіпсуття і погибелі – дочасної та вічної.
Як уникнути цієї погибелі? Ми повинні вірою прийняти Спасителя Ісуса Христа. Тоді нас стосується: «Тим, які Його прийняли, дав владу стати Божими дітьми, які народилися не з пожадливості тіла, ані з пожадання мужа, лише від Бога» (пор. Ів. 1,12). Отже, приймаючи Христа, ми вже приймаємо Божу природу, хоча в нас ще є первородний гріх. Бути учасником Божої природи – це не лише обіцянка, а також дар – дорогоцінний і надзвичайно великий дар. Отож бути учасником Божої природи тут, на землі, і мати цю природу всю вічність (якщо залишимося вірними аж до смерті) — це дар понад усі дари. Порівняно з ним, усі скарби цього світу – лише сміття.
Але цей дорогоцінний скарб, як каже Святе Письмо, ми носимо в крихких посудинах, щоб ніхто не величався. Носимо його у посудинах нашої порушеної людської природи, яка тягне нас вниз через пожадливість, гордість і невіру. Гріх невіри насправді полягає в тому, що ми відвертаємося від Бога або прямо стаємо до бунту проти Нього. Подібно виступив проти Бога диявол, отруйне духовне насіння якого (первородний гріх) є в нас. Воно тягне нас туди, де перебуває його батько – дух брехні, тобто до вічної погибелі. Тому ми повинні зрікатися себе, терпляче приймати перехрещення нашої волі з Божою волею та іти за Ісусом безпечним шляхом до вічного щастя.
Про практичну віру написано особливо в 11 главі Послання до Євреїв, а це є для нашого підбадьорення. Люди, які жили вірою та проходили через важкі випробування, не захиталися у вірі, але вірили Богові та Його обіцянкам.
Віра завжди опирається на те, що Бог говорив або обіцяв. Коли чесна людина щось скаже, то це і зробить − за обіцянкою слідує вчинок. З Богом є так само: коли Він хоче щось зробити, то завжди спершу скаже це у Своєму слові.