«Не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, напоумляймо один одного, і то тим більше, що бачите, як зближається день Христовий».
Перед цим віршем написано: «Держімо непохитне визнання надії, бо Той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любові й до діл добрих». Ті спільні сходини, коли апостол писав цього листа, були приблизно такими ж малими, як і наші. Але це стосувалося і стосується передусім малих молитовних груп, які несли тягар Церкви і взивали до Бога про світло, силу та спасіння, як роблять це і сьогодні.
Усвідомлюємо, що біблійна вимога койнонії, тобто створення братньої спільноти, сьогодні є дуже актуальною. Йдеться про групу віруючих чоловіків, які сходяться на молитву і взивають до Бога за себе та за довірені їм душі. Одночасно вони намагаються підбадьорювати один одного, щоб посеред цього світу, незважаючи на різні тиски, залишатися вірними Христу та заповідям, які Він нам дав. Христові заповіді не важкі, але за певних обставин можуть вимагати і великих жертв. Але тим більшою є і нагорода в небі, якщо ми будемо витривалими.
Вже тоді апостол мусив заохочувати і наставляти: «Не залишаймо своїх сходин». Це тому, що схильність нашої людської природи така, що вона не ставить Боже Царство на перше місце, а часто аж на останнє. Потім цей порок стає звичкою, як каже апостол: «як то в декого є звичай», і тоді важко обновити необхідний порядок. Тому потрібно постійно змагатися за обнову і первісну ревність, бо саме на молитовних спільнотах будуються братні спільноти, які є стовпами живої Церкви. Без них Церква стає лише якоюсь зовнішньою структурою, організацією, де формально виконуються мінімальні вимоги і де втрачається особисте відношення до Христа та відповідальність за свою душу і душі, які нам довірені.
А щодо прохання: «напоумляймо один одного», то ніхто не любить напоумлення, бо це болить. Але треба вміти признати свою провину перед Богом і перед спільнотою. Тільки так може настати виправлення і людина може знову вийти зі своїх стежок байдужості на шлях ревності за спасіння своєї душі та інших.
Що стосується дня Господнього, то він тоді для людства ще не прийшов, і з того часу минуло вже 2000 років. Але для кожного з нас він може настати тоді, коли найменше цього очікуємо. Трапиться аварія, інфаркт, інсульт, нещасний випадок чи якась інша катастрофа. Тож будьмо готові, день Господній може настати для нас ще сьогодні.